Сурожу бо святому бути над нами.
А йдемо куди - знаємо: по землі на гори і в луку моря.
А і то всякий день звертаємо погляд свій на богів, які є світ,
його ж звемо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та іншими іменами.
Так співаємо славу богам і живемо милістю божою, допоки й життя.
Се лишилися Сурожа - там вороги наші,
які у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами,
Маром-Марою і кінцем життя всім.
Явитися богові сильному і бити пітьму мечем-блискавкою.
Хай та здохне, хай сяйво світить на нас і до нас і видно всім.
Перша слава Сурію стлудіду є, той прогонить зло.
Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле плем'я дасуво.
А те зле племено на пращурів наших набігло, напало,
І багато людей було забраних і померлих.
А той Ор-старотець казав:
"Ідімо од землі цієї, де хуни братів наших убивають.
Тоті бо криваві хвостаті звірі нашу худобу крадуть і дітей убивають".
То бо той старотець сказав: "А підемо до іншої землі,
в якій течуть меди і молоко, і та земля є".
І рушили всі і троє синів Орієвих - Кий, Пащек і Горовато,
звідки і три славні племена виникли.
Сини були хоробрі, вожді дружинам.
Отак сіли на коней і рушили.
За ними їхали молодші дружини;
йшла худоба - корови, пов'язані бики, вівці;
їхали діти, старотці і матері, жінки, як марні люди.
І так просувалися до півдня, до моря, мечами разячи ворогів,
ішли до Гори великої, до долини травної, багатої злаками.
Там і оселився Кий, що був засновником Києва.
Та то був престол руський.
Багато крові коштував той похід слов'янам.
Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував.
Бо кров є свята.
А кров наша про те каже, що ми русичі всі.
Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті.
Од отця Орія походимо,
і той час од часу народжується серед нас;
і пов'язано се сяк бо є до самої смерті…
Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли.
Були не окремі, а з нами злилися
і кров свою давали і за нас.
Давно були на Русі хозари, зараз варяги;
ми ж русичі, аж ніяк не варяги…
Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч,
додамо до нього щавлю й іних трав, як говорили прастаротці,
і даймо се суритися.
І пиймо тричі на славу богам і п'ять разів щодня.
То бо наше старе почитання богам повинні потребити,
і треба та буде пов'язом поміж нами,
Ані Мара, ні Морока не сміємо славити,
Ті бо то диви є нашим нещастям…
Наші діди в небесах…

Copyright © Б.Яценко, 1995