БОЯРИНЯ
Драматична поема
ІV
ТЕРЕМ
Оксана гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в'ялі.
С т е п а н
(увіходить і сідає близько Оксани на дзиґлику)Щось голова болить...
О к с а н а
(не підводячи очей від шитва)Ти пізно встав.
С т е п а н
Та світом же прийшов з тії беседи.
О к с а н а
Було там весело?
С т е п а н
Ей, де там в ката!
По щирості бояться слово мовить...
П'ють, п'ють, поки поп'ються, потім звада…О к с а н а
А як же там, Степане, та супліка?
С т е п а н
Та що ж… ніяк… Цар каже: "прочитаєм,
подумаєм"… Чували вже ми теє!О к с а н а
Що ж буде?
С т е п а н
(з болісною досадою)Ой, не знаю! Не питай!
Мовчать, Оксана шиє, потім голка випадає їй з рук.
С т е п а н
Хоч би ти щось, Оксано, розказала,
а то так сумно, голова забита
усяким лихом.О к с а н а
(в'яло)Що ж я розкажу?
Нічого я не бачу і не чую,
сиджу собі…С т е п а н
(трохи роздражений)Ну, робиш же що-небудь?
О к с а н а
Учора вишила червону квітку,
сьогодня синю… Се тобі цікаво?С т е п а н Ти так, неначе дражнишся зо мною!
О к с а н а
(крізь сльози)Ні, далебі, Степане, не дражнюся!
С т е п а н
(придивляється до шитва. Лагідно)А що се буде з сеї лиштви, любко?
О к с а н а
(знов безучасно)Не знаю, се щось Ганна почала.
С т е п а н
Либонь, собі на посаг. Се вже хутко
її весілля.О к с а н а
Та за місяць ніби.
С т е п а н
От на весіллі трохи погуляєш,
розважишся.О к с а н а
Ет, знаю ту розвагу!
Частуй та кланяйся: "не обезсужьте",
а гостійки поза плечима судять:
"Черкашенка, чужачка"...С т е п а н
Ти вже надто
на те вважаєш.О к с а н а
(байдуже)Ні, мені дарма.
(Мовчання.)
С т е п а н
Ти так неначе втомлена сьогодня.
Клопочешся при господарстві, може?О к с а н а
Ні, я не клопочусь, - то все матуся.
Ми з Ганною все шиємо.С т е п а н
То, може,
не треба стільки шити?О к с а н а
Що ж робити?
Насіння я лузати не люблю,
так як Ганнуся. Треба ж десь подіти
і руки й очі…С т е п а н
Бідненька ти в мене.
(Оксана проривається риданням.)
Оксано! Що се ти? Та Бог з тобою!
Чи хто тебе образив? Мати? Ганна?О к с а н а
(трохи стишуючись)Вони як рідні… я на їх не скаржусь…
С т е п а н
Так що ж?..
О к с а н а
(уриває ридання, з одчаєм)Степане! Ти хіба ж не бачиш?
Я гину, в'яну, жити так не можу!
(В знесиллі похиляється на кросна.)С т е п а н
Се правда, не ростуть квітки в темниці…
А я гадав...
(Ходить по хаті в тяжкій задумі, потім спиняється перед Оксаною.)
Оксано, заспокойся,
поговорім ладом.О к с а н а
Про що, Степане?
С т е п а н
Виходить, я тебе занапастив.
О к с а н а
Ні, я сама…
С т е п а н
Однаково. Я більше
не хочу заїдать твоєї долі.
Хоч як мені се гірко… я готовий
тебе до батька відпустити.О к с а н а
Як?
А ти ж?С т е п а н
Я тут зостануся. Для мене
немає воріття, ти ж теє знаєш.О к с а н а
(зворушена)То се б тебе покинути я мала?
Чи я ж на те стояла під вінцем
і присягу давала?С т е п а н
(гірко)Я, Оксано,
не хан татарський, щоб людей держати
на присязі, мов на шнурку. Ти вільна.
Се тілько я в неволі.О к с а н а
(хитає головою)Ні, Степане.
С т е п а н
Чого ж? Я присягу тобі вертаю...
(Голос йому переривається від турботи.)
І я прошу тебе… прости мене...
що я… тебе відмовив від родини...
що я…О к с а н а
(обіймає його)Ні, годі, не скажи!
Не знаєш ти… Це ж ти мені ні слова,
ні слова не промовив там, у батька,
а вже моя душа була твоєю!
Ти думаєш, як я тепер поїду
від тебе геть, то не лишиться тута
моя душа?С т е п а н
Так що ж робити, люба?
О к с а н а
Втікаймо всі! Мій батенько поможе
прожити якось, поки ти придбаєш.
Хай їм абищо, сим московським добрам!
Втікаймо на Вкраїну!С т е п а н
Цар достане
боярина свого скрізь на Вкраїні,
та ще й твоїй родині буде лихо.
Не скриємось нігде…О к с а н а
Втікаймо в Польщу!
А ні, то на Волощину!С т е п а н
Що з того?
Зміняємо чужину на чужину…
Приблудами чужі пороги будем
там оббивати… все одно, що й тут.О к с а н а
Ні, там вільніше.
С т е п а н
Треба заслужити
чимсь ту сусідську ласку. Чим же більше,
коли не зрадою проти Москви?О к с а н а
Так їй і треба!
С т е п а н
Присяга, Оксано,
велике діло. Цар мені не верне
так присяги, як я тобі вернув.
Та й я йому не можу повернути
всього, що я приймав з його руки.Мовчання. Починає сутеніти. Десь у церкві тихо дзвонять.
О к с а н а
Степане, вже не говорімо більше
про се ніколи.С т е п а н
Так, не треба, люба…
(згодом)
Чому не шиєш?О к с а н а
Вже мені не видко.
А ще світити рано.С т е п а н
Заспівай
щось потихеньку, якщо можеш.О к с а н а
Добре.
(Співає потихеньку.)
"Ой, як було хорошенько, як рід з родом п'є,
вип'є чарку, вип'е другу та по сестру шле.
"Сеструнько-голубонько"…
(Уриває.)
Не можу.
Либонь, я одзвичаїлась від співів.
Та й щось на груди важко.
(Кашляє.)С т е п а н (стривожений)
Ой, кохана,
чи ти не хвора?О к с а н а
Де ж там! То щось так.
Увіходять мати й Ганна, за ними слуги вносять загортки з покупом. Поклавши пакунки, слуги виходять.
М а т и
Добривечір, дітки! Що сидите
так поночі?С т е п а н
Так, дещо розмовляли.
М а т и
Не наговоряться все голуб'ятка.
Коли б то Бог судив і Ганні нашій
таке подружжя!Г а н н а
(світить тим часом і розгортає пакунки)Подивись, Оксано,
чого ми накупили!
(Оксана підходить.)
Се на шубу,
а се літники, а се кичку.
Що, правда, гарне? Ми ж ото пішли
аж до купців заморських.О к с а н а
(жваво)Гарно, гарно!
Та й молодичка з тебе гарна буде!
Ну, й потанцюю в тебе на весіллі!
Нехай уже московки не здивують!Г а н н а
От я люблю, як ти така весела,
а то сидить, похвюпившись, аж сумно.М а т и
Та, звісно, і чого б таки журитись?
Ви люди молоді... у хаті лад…О к с а н а
(підхоплює)За хатою добро...
Г а н н а
(не зважаючи іронії)Авжеж, сестричко,
якби ти бачила, що там купців
наїхало! І чом ти не пішла
із нами вкупі?О к с а н а
Я дошити хтіла,
а завтра й я піду по всіх усюдах,
закупимо з тобою всю Москву!
От я собі парчеву кичку справлю!
Степане, можна?С т е п а н
Чом би ж то не можна?
О к с а н а
(плеще в долоні й приспівує)"Бодай мені такий вік довгий,
як у мене чоловік добрий!.."М а т и
(втішно всміхаючись)Ну й вигадниця в тебе жінка, синку!
Г а н н а
А як вона мені співала гарно
весільної! Сестричко, заспівай
тієї, як то косу розплітають.О к с а н а
Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду
або приданкою - ти тілько слухай:
(Співає дуже голосно, по-сільському.)
"Не бійся, матусю, не бійся,
в червоні чобітки обуйся,
щоб твої підківки бряжчали,
щоб наші вороги мовчали!
Гу!"
(Вигукнувши, вискакує на ослін.)
Отак приданки скачуть через лавки!С т е п а н
(ловить її й здіймає з ослона)Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.
М а т и
Та правда, донечко, почує челядь…
О к с а н а
Овва! Так що ж? Бояриня гуляє!
Давай утнем санжарівки, Ганнусю!Г а н н а
(сміючись)Та я не вмію!
О к с а н а
Я тебе навчу!
(Крутить Ганну навколо себе, приспівуючи.)
"Гуляй, гуляй, господине,
нехай наша журба згине!
Ой чи згине, чи не згине,
гуляй, гуляй, господине!"
Що ж ти, Степане? Помагай співати!
(Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель. Степан тривожно кидається до неї.)
Далі
Подається за виданням: Леся Українка. Поезія. Драматичні твори. Київ, в-во НАУКОВА ДУМКА, 1999 р.
