БОЯРИНЯ
Драматична поема
ІІІ
Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі.
С т е п а н
(уводить гостя козака)Ось тута поговорим, пане-брате,
бо знаєш, там... тут буде захисніше.
(Оглядає сіни через двері, потім замикає двері на замок і зачиняє вікна, Сідає з гостем далі від дверей, Розмова ведеться не голосно.)
Великі чиняться там кривди, кажеш?Г і с т ь
Та там такі напасті, що крий Боже!
І просвітку нікому не дають
московські посіпаки! Все нам в очі
тією присягою тичуть…С т е п а н
Правда,
що присяга таки велика річ.Г і с т ь
(голосніше)Чому ж вони сами забули Бога?
С т е п а н
Помалу, пане-брате, ще підслуха
який слуга.Г і с т ь
Та правда… я й забув…
(Тихше.)
Ми присяги не хочемо ламати,
але нехай же цар нас оборонить
від тої галичи.С т е п а н
То трудна справа.
Адже когось він там держати мусить
для нагляду, а всі ті воєводи
один від одного не ліпші. Звісно,
за ними й інші порозпускались...Г і с т ь
Послав би цар з українців кого,
в Москві ж тут є такі, от хоч б й ти,
що здавна і цареві служать вірне,
і рідний звичай вміють шанувати.С т е п а н
Нас не пошлють…
Г і с т ь
Чому?
С т е п а н
Бо нам не вірять.
Г і с т ь
Отак! Та ви ж тут наче всі у ласці!
С т е п а н
То тут, на очах, а з очей спустити
нас надовго не зважаться. Так часом
ненадовго послами посилають,
і не самих, а вкупі з москалями...
Щоб воєводами настановити,
того не буде й зроду!Г і с т ь
Не здивуйте ж,
як ми відкинемось до Дорошенка!С т е п а н
(робить рух рукою, мов хоче гостеві затулити вуста)Крий Боже, пане-брате, що ти кажеш?
Г і с т ь
(схаменувшись )Так часом зірветься з досади слово...
Найгірше, пане-брате, догорає
оте, що нам не вірять... Мій свояк,
Чорненко, знаєш?
(Степан потакує головою.)
Так був уклепався,
що ледве-ледве вирвався з душею!С т е п а н
Чорненко? Він, здається, з найвірніших
царевих приятелів.Г і с т ь
То-то й ба!
А хтось там наклепав при воєводі,
що ніби він послав у Чигирин
листа якогось. От було біди!
Що жінка плакала, в ногах валялась
у воєводи...С т е п а н
(гірко всміхнувшись)Є прислів'я, брате:
"Москва сльозам не вірить".Г і с т ь
Щира правда!
Проте знайшлись такі, що помогли...С т е п а н
Се хто ж?
Г і с т ь
Побрязкачі.
С т е п а н
Хіба що так!
(Мовчання.)
Г і с т ь
Вже так, що цупко затягли супоню
на наших боках... А проте, є люди
що не бояться, йдуть, мов на одчай,
бо сказано: терпець їм увірвався!
(Присунувшись зовсім близенько до Степана, говорить пошепки.)
Дівчата наші, - декотрі ще вкупі
були з дружиною твоєю в братстві, -
гуртом пошили корогву й послали у
Чигирин… звичайне, крадькома…
Іван, твій шурин, сам її одвозив...
Ніхто не знає ще. Якби дізнались,
то страшно здумати, що б там було!
(Одсунувшись, трохи голосніше.)
Отак, як бач, одважуються люди…
(Степан в мовчазній задумі сіпає кінець свого пояса. Гість устає.)
Що ж, пане-брате, то нема надії
полегкості дістати від царя?С т е п а н
(отямившись з задуми, теж устає)О ні, чому ж, я спробую. От згодом
в царя я буду на малій беседі.
Як буде він під чаркою, то, може,
я догожу йому, він часом любить
пісень "черкасских" слухати та жартів,
та всяких теревенів, не без того,
що й тропака звелить потанцювати.Г і с т ь
Ото! Хіба ти в нього пахоля?
С т е п а н
Ба, знаєш, як то кажуть: "скачи, враже,
як пан накаже"... Та ладен я, брате,
уже хоч би й на голові ходити,
аби чогось добутися для тебе
та для Вкраїни. Дай мені супліку,
оту, що ти приготував цареві, -
як влучу слушний час, то я подам
до власних рук йому.Г і с т ь
(виймає загорнений у хустину папір з печатками)Ось, пане-брате.
Хай Бог тобі поможе! Не минути
розливу крови братньої, як тілько
супліка сяя марна буде.С т е п а н
Боже,
не попусти!Г і с т ь
Бувай здоров. Піду вже.
С т е п а н
Хай Бог тебе провадить, пане-брате.
(Чоломкаються, гість виходить.)
О к с а н а
(швиденько увіходить з інших дверей швидким кроком)А я тебе, Степане, скрізь шукаю.
С т е п а н
Що там таке?
О к с а н а
Порадитися треба.
Мені Яхненко тут листа привіз
від братчиці-товаришки.С т е п а н
(з поспіхом)Де лист?
Його спалити треба!О к с а н а
Бог з тобою!
Чому спалити? То вона прохає,
щоб я, по змозі, грошей їй послала,
якусь вона потребу має пильну.С т е п а н
Не посилай. Крий Боже! І не думай!
О к с а н а
Та що тобі Біг дав? Я й не гадала,
що ти такий скупий. Коли вже так -
я з посагу свого послати можу.С т е п а н
Та я не грошей жалую, Оксано.
О к с а н а
А чом же ти не хочеш?
С т е п а н
Небезпечно.
(Нахилившись до неї, зовсім нишком.)
Вони там з Дорошенком накладають…О к с а н а
(здивована мовчить, потім загадково усміхається)Ну, що ж, так, може, й треба.
С т е п а н
Схаменися!
Ти ж так боялася розливу крови,
а ся війна найпаче братовбійна,
що Дорошенко зняв на Україні, -
тож він татар на поміч приєднав
і платить їм ясирем християнським.О к с а н а
(сідає мов знесилена на ослін і спирається на стіл)Скрізь горе, скрізь, куди не обернися...
Татари там… татари й тут…С т е п а н
Оксано!
Що мариться тобі? Татари тут?О к с а н а
А що ж? Хіба я тут не як татарка
сижу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану,
мов ханові? Скрізь палі, канчуки…
холопів продають… Чим не татари?С т е п а н
Тут віра християнська.
О к с а н а
Тілько ж віра!
Та й то... прийду до церкви - прости Боже!
я тут і служби щось не пізнаю:
заводять якось, хтозна й по-якому…С т е п а н
Оксано, се вже гріх!
О к с а н а
Ой, чоловіче!..
Та й осоружна ж ся мені Москва!
(Схиляється головою до стола.)С т е п а н
(сумно стоїть над нею)Я так і знав… Хіба ж я не казав,
що я тобі нічого дать не можу
тут, на чужині?..О к с а н а
(кидається до нього)Ні, моє кохання!
Се я недобра! Так, немов не знаю,
що бідний мій голубонько страждає
за всіх найгірше, - треба ж завдавати
жалю ще більше!
(Степан пригортає її.)
Ну, скажи, мій любий,
чи довго нам ще мучитися так?С т е п а н
(зітхнувши)Бог знає, серденько!
О к с а н а Невже й загинем
у сій неволі?С т е п а н
Май надію в Бозі.
Ще якось, може, зміняться часи.
Коли б утихомирилося трохи
там, на Вкраїні, попрошу царя,
щоб відпустив мене хоч у гостину.О к с а н а
Тепер ніяк не можна?
С т е п а н
Ні, єдина,
тепер нема що й думати! От саме
я маю до царя супліку нести,
що люди з України привезли, -
жаліються на утиски, на кривди…
Я маю боронити ту супліку,
то вже ж не час проситися з Москви.
"От, скажуть, речі солодко розводить,
а сам в ліс дивиться". Тепер, Оксано,
нам треба стерегтися так, "щоб муха
не підточила носа", як то кажуть.
Крий боже схибити в чому, - пропала
вся наша справа і громадська вкупі.
О к с а н а
Ну, як його ще більше стерегтися?
Вже й так немов замазались у піч!С т е п а н
Та от, наприклад, ти послати хочеш
ті гроші братчиці…О к с а н а
(спустивши очі)Вже не пошлю.
Нехай пробачить, що ж, коли не змога…
Я напишу їй…С т е п а н
Краще не пиши
нічого, серце.О к с а н а
Як же так, Степане?
Се ж навіть незвичайно!С т е п а н
Як листа
десь перехоплять - чи то раз бувало? -
то ще готові взяти на тортури,
як викриють ту справу з Дорошенком,
щоб ти призналася, в чім накладала
з товаришками...О к с а н а
Я перекажу
через Яxненка...С т е п а н
Мушу я просити,
щоб ти його у нас тут не приймала.О к с а н а
Та я ж його просила, щоб прийшов!
Вже ж не прогнати!С т е п а н
Накажи слугою,
що ти нездужаєш.О к с а н а
Не випадає.
С т е п а н
Як хочеш. Тілько як візьмуть "на дибу",
то вже не жалуй!О к с а н а
Звідки вже й "на дибу"?
С т е п а н
А що ж ти думаєш? За тим Яхненком
шпиги московські цілим роєм ходять.
Я знаю їх.О к с а н а
(зажурено)Так я й не передам
родині ні листів, ні подарунків...С т е п а н
Та знаєш, люба, поки що, то й краще б
не озиватись, надто до Івана,
бо він в непевні справи устряває...О к с а н а
До брата рідного не озиватись?
(У неї стають сльози на очах.)С т е п а н
Се ж не навіки, рибонько, тимчасом
поки утиxомириться...
(Знов пригортає її.)О к с а н а
(не відповідаючи на пестощі, безвиразно)Гаразд,
нікому не писатиму.С т е п а н
Ти, серце,
на мене гніваєшся.О к с а н а
(так само)Ні, чого ж?
Ти маєш рацію. Нащо писати?Степан опускає руки. Оксана повагом виходить з хати.
Далі
Подається за виданням: Леся Українка. Поезія. Драматичні твори. Київ, в-во НАУКОВА ДУМКА, 1999 р.
