БОЯРИНЯ
Драматична поема
ІІ
У МОСКВІ
Світлиця в Степановім дому прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомін дзвонів. Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по-вкраїнськи - мати в намітці і в темній сукні з широким виложистим коміром, Оксана в кораблику, в шнурівці та в кунтуші.
М а т и
(сідає на ослоні, важко дишучи)Спочину трохи, поки йти у терем…
Стара… не носять ноги…О к с а н а
(сідає поруч)Ви, матусю,
казали б ліжко перенести в діл,
бо вам сутужно лазити на сходи.М а т и
Ой ні, голубонько, нехай вже там,
у теремі... Тут на Москві не звичай,
щоб жінка мешкала на долі. Скажуть:
ото, стара, а звичаю не тямить!О к с а н а
Ви ж не в тутешніх звичаях зросли.
М а т и
То що? Вони, Оксанко, не питають,
хто як там зріс… Адже ми тута зайди, -
з вовками жий, по-вовчи й вий…О к с а н а
(зо сміхом)Ой лихо!
Чи тобто й я по-вовчи маю вити?М а т и
А ти б як думала?.. Сьогодня в церкві
що шепоту було навколо нас:
"Черкашенки!" "Хохлуши!"О к с а н а
(трохи посмутнівши)Та… я чула…
гріха десь не бояться: в церкві Божій,
замість молитися, людей все гудять,
а ще й виносяться так благочестям
поперед нас…М а т и
Так скрізь воно по світі:
що сторона, то звичай, а що город,
то й норов, кажуть люди. Дивно їм
на наше вбрання. Тут жінки зап'яті,
а ми, бач, не вкриваємо обличчя.О к с а н а
Чи ми ж туркені?
М а т и
Хай Господь боронить!
Воно ж пак і московки не туркені,
а так чомусь ото в них повелося.
Та вже ж, як ти бояриня московська,
неначе б то воно тобі й годиться
вбиратися по-їхньому.О к с а н а
А ви ж?
Адже ж і ви бояринова мати.М а т и
Що мати, то не жінка. Люди бачать,
що я вже лагожусь у Божу путь,
то де ж таки мені міняти вбори.
(З лагідним і журливим усміхом.)
Неварт уже й справляти щось нового.
Адже й старенький мій - нехай царствує! -
в козацькому жупані вік дожив,
так і на смерть його я нарядила -
в мережану сорочку...
(Втирає хустинкою очі. Оксана, зворушена, дивиться на неї. Коротке мовчання.)О к с а н а
І навіщо
Степан убрався в те боярське фантя?
От як стояв зо мною під вінцем
у кармазиновім жупані, мамо,
ото був...
(Засоромившись, уриває.)М а т и
(добродушно киває їй головою)Та, либонь, був до сподоби
тоді комусь…
(поважніше)
Проте ж не можна, дочко,
йому царського нехтувати вбрання.О к с а н а
А батько ж…
М а т и
Батько, донечко, старий
і немічний вже був, коли назвався
боярином. Не трапилось йому
виходити вже й з дому після того.
Степан же й на царські бесіди ходить,
і в думу, і в приказ.О к с а н а
Хіба ж то сором,
якби він по-козацькому вбирався?М а т и
Не то що сором… От чудна ти, доню, -
уже ж таки твій чоловік боярин,
а не козак, чи ти ж не розумієш?..О к с а н а
(смутно)Чому не розумію?..
М а т и
Отже, бачиш,
я й Ганну по-московському вбираю,
бо Ганні вже судилась тута пара,
вона вже не поїде на Вкраїну.О к с а н а
Чому її Степан не взяв з собою,
як був у нас?М а т и
Та дівці мандрувати
неначе неподоба; скажуть люди:
"поїхала там женихів ловити".
Нехай вже тута шарахвани носить,
коли судилося...О к с а н а
Та ще й дівочий
той шарахван неначе б форемніший,
а що жіночий, то такий бахматий,
та довгий-довгий, мов попівська ряса!
Аж сумно, як се я його надіну?
Ото й на голову такий підситок
надіти треба? Зап'ясти обличчя?М а т и
Та вже ж не як.
О к с а н а
(помовчавши, ніяково)Боюся я, матусю...
М а т и
Чого ти, донечко, скажи, чого?
О к с а н а
Та ніяк мовити…
М а т и
Ти не соромся.
Вже ж я тобі за рідну матір тута.О к с а н а
(цілує їй руку)Так, матінко. То я… собі гадаю…
коли б я не спротивилася часом
Степанові в такій одежі…М а т и
(сміючись)От ще
що вигадала! А тобі Степан
ще не спротивився, що не в жупані?О к с а н а
Та то ж мені...
М а т и
І не вигадуй, дочко!
Хіба ж Степан мала дитина,
що инако вберись, то й не пізнає?О к с а н а
Пізнати то пізнає…
М а т и
(глянувши в вікно)А поглянь
молодшими очима, хто то йде?
Чи не Степан бува?О к с а н а
Еге ж, то він,
а з ним ще два якісь.М а т и
Тікаймо, дочко!
(Підводиться й подається до дверей.)О к с а н а
Чого се, хай Бог милує, тікати,
як від татар?М а т и
Ще осміють, дитинко;
нема тут звичаю з чоловіками
жіноцтву пробувати при беседі.
(Одчиняє двері й спішиться по сходах у терем.)О к с а н а
(іде за нею)Ой Господи, які ж се тут звичаї!
Оце але!Сцена швидко переміняється. Терем. Крім Оксани і матері в теремі ще є Ганна, молода дівчина, сестра Степанова. Ганна убрана як бояришня.
М а т и
(підходить до великоі скрині)Отут, моя дитино,
твоє боярське вбрання. Я придбала.О к с а н а
(гречно, але без радощів)Спасибі, мамо.
М а т и
Хочеш подивитись
або приміряти?О к с а н а
Хай трошки згодом.
Щось я втомилася. Та вже ж нікуди
сьогодня не піду, то ще поспію
передягтися.М а т и
До твоєї волі.
Спочинь собі. Та й я піду спочину,
воно й годиться в свято.
(Іде в бічну кімнату.)Г а н н а
(що досі сиділа, лузаючи гарбузове насіння)Ой, сестричко,
і нащо ті свята потрібні в світі?О к с а н а
Ото спитала! Що тобі Бог дав?
Г а н н а
Та нудно ж, Господи!
О к с а н а
Сидиш, то й нудно.
А ти піди між челядь погуляй.Г а н н а
Куди ж се я піду? Яка там челядь?
О к с а н а
А ти хіба товаришок не маєш?
Г а н н а
Товаришок?.. От декого там знаю
з бояришень... та як до їх ходити?
Матуся все не здужають, не хочуть
зо мною йти… а ти ще не пізналась
тут з ними... з мамкою сама не хочу,
вона така…О к с а н а
Чого ж тебе водити?
Уже ж ти не маленька. Йди сама.
Ще й веселіше буде вам без старших.Г а н н а
Самій не можна по Москві ходити.
О к с а н а
Хіба хто нападе?
Г а н н а
Ні, так не звичай.
Та й що мені бояришні ті скажуть?
Сидять по теремах, от як і я,
не бачать світа. Що з їх за веселість?О к с а н а
Чого ж ви сидите? Пішли б укупі
кудись на вигон або в гай над річку
та заспівали б. Я, бувало, дома
годинки в хаті не просиджу святом.Г а н н а
Ба, в тебе дома! Там же не Москва.
Такого тут і зроду не чували, -
співати по гаях!..О к с а н а
То ти й не знаєш,
як на Вкраїні в нас гуляє челядь?Г а н н а
Я мало що Вкраїну пам'ятаю,
а Ванька тут уже й вродився.О к с а н а
Ванька? Чому ж би не Івась?
Г а н н а
Так тут зовуть,
то й ми вже звикли. Він і сам так звик.
Мене ж матуся тілько та Степан
зовуть іще Ганнусею.О к с а н а
А як же
ти тута звешся?Г а н н а
Аннушка.
О к с а н а
Чи ба!
(Немов ухвалюючи.)
"Ганнушка".Г а н н а
(поправляючи)Ні бо, "Аннушка", Оксано.
О к с а н а
Не вимовлю. Проте ж воно нічого
і по-московському, хто добре вміє.
А як по-їхньому Оксана буде?Г а н н а
Аксинья чи Аксюша.
О к с а н а
Щось негарно.
Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю,
мене таки Оксаною зови.Г а н н а
(лащиться до Оксани)Як хочеш, так і зватиму, сестричко.
Я так тебе люблю! Зраділа, Боже,
як брат тебе з України привіз!О к с а н а
Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш,
а може ж я лиха…Г а н н а
Ні, ні, ти добра!
Ти, бач, усе до мене: "погуляй,
забався, не сиди!" А ти б почула,
як інші всі боярині спиняють
своїх сестер та дочок. Їй же Богу,
ні за поріг не випустять ніколи.
(Ще більше лащиться.)
Оксаночко... ріднесенька… я маю
тебе щось попрохати…О к с а н а
Що, сестричко?
(Ганна мовчить збентежена.)
Хотіла б, може, що з моїх уборів?
Бери, що хочеш. Дам тобі й намисто,
ще й коси у дрібушки заплету,
вберу тебе неначе гетьманівну.Г а н н а
(смутно)Та ні, сього матуся не дозволять...
Я не об тім... Я хочу попрохати,
щоб ти… пішла зо мною у садок…О к с а н а
Ото й всього? Було про що просити.
Ходім хоч зараз.Г а н н а
Ні, не зараз, потім...
О к с а н а
Коли ти схочеш. Що ж там у садку?
Г а н н а
Та бач… самій отам в садку сидіти
мені не можна…О к с а н а
Вже й сього не можна?
Г а н н а
А з мамкою піти - вона розплеще
усім про те, чого я там сиджу.О к с а н а
(сміючись)А ти ж там що, ворожиш? От хитрука!
Г а н н а
Та я нічого... тілько виглядаю,
чи не проїдуть вулицею часом
царські стрільці. Вони надвечір їздять.О к с а н а
Либонь, царський стрілець тобі устрелив
дівоче серденько?Г а н н а
Та я ж, Оксано,
заручена.О к с а н а
За царського стрільця?
Г а н н а
Авжеж.
О к с а н а
То чом же він до нас не прийде?
Г а н н а
Я в теремі, а він там у світлиці.
О к с а н а
То вам і бачитись не можна?
Г а н н а
Де ж там!
О к с а н а
Прилюдно - ні, а тілько крадькома?
Г а н н а
Ні, як то крадькома?
О к с а н а
А ти ж хотіла
до нього вийти у садок.Г а н н а
До нього?
Ні, я ще сорома не згубила!
І як се ти подумати могла,
що я тебе просила провожати
мене на сходини?.. Невже, Оксано,
вважаєш ти, що я така нечесна?О к с а н а
Та Бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?
Як дівчина постоїть на розмові
з своїм зарученим, то вже й нечесна?Г а н н а
Авжеж, тут так.
О к с а н а
Навіщо ж ти виходиш
туди в садок?Г а н н а
Я здалека дивлюся,
як він там вулицею проїздить.
Інакше ж я його ніде не бачу,
хіба що в церкві.О к с а н а
Де ж ви розмовляли?
Г а н н а
Нігде.
О к с а н а
А як же він тебе посватав?
Г а н н а
Як? Через сваху. Як звичайно всі.
О к с а н а
Я щось не розберу.
Г а н н а
Бо ти не знаєш
тутешніх звичаїв. Нехай лиш мати
тобі розкажуть, бо всього достоту
і я не знаю.О к с а н а
Нібито виходить,
що ви отак, не мовивши ні слова,
і поберетесь?Г а н н а
Так найпристойніше.
О к с а н а
Чудна тут молодь!..
(Усміхається якимсь спогадам мовчки. Потім стиха, мрійливо.)
Я ж, було, щовечір
виходжу до Степана на розмову.Г а н н а
Як заручились?
О к с а н а
Та… як заручились…
Ну, раз стояла з ним не заручившись,
інакше хто ж засвататися може?Г а н н а
(закриваючись)Ой лихо, сором!
(Оксана мовчки знизує плечима.)Г а н н а
А твоя матуся
не знає й досі про твої стрівання?О к с а н а
Чому не знає?
Г а н н а
Що ж, вона простила,
не прокляла тебе?О к с а н а
Та за що, Ганно?
Самі ж вони були пак молоді,
то знають, що то любощі.Г а н н а
Оксано!
Що тілько ти говориш?
(Знову закривається.)О к с а н а
(сміється)От дурненька!
С т е п а н
(увіходить поспішно)Оксаночко, передягнися швидче
в московське вбрання. Там прийшли бояри.О к с а н а
Та мати ж кажуть, що жінкам не можна
між чоловіцтвом бути.С т е п а н
Бачиш, любко,
ти маєш тілько їх почастувати,
та й знов у терем вернешся.О к с а н а
Отак?
А як же частувати їх, Степане?
По нашому, чи, може, як інакше?С т е п а н
Ти винесеш їм на тарелі меду, -
матуся прилаштують, як там треба, -
уклонишся, боярин поцілує
тебе в уста...О к с а н а
Степане! Що ти кажеш?
Мене бояри цілувати мають?
Чи се мені почулося?С т е п а н
Ні, серце,
воно так є, та в тім нічого злого, -
то тільки звичай!О к с а н а
Се ще также звичай!
Нехай йому абищо! Не піду!С т е п а н
(понуро)Як хочеш, тілько ти нас там загубиш.
О к с а н а
Таке вигадуєш!
С т е п а н
Ба, ти не знаєш,
які тут люди мстиві... За зневагу
старий боярин візьме, як не вийдеш,
а він же думний дяк, він має силу -
он син його ще молодий, - вже стольник;
він оклепає нас перед царем,
а там уже й готово "слово й діло".О к с а н а
Ти не жартуєш?
С т е п а н
(ще понуріше)Як тобі здається?
О к с а н а
(з жахом)Степане, та куди ж се ми попались?
Та се ж якась неволя бусурменська?С т е п а н
Я й не казав тобі, що тута воля.
Та якби ми не гнули тута спини,
то на Україні, либонь, зігнули б
у три погибелі родину нашу
московські воєводи… Ось ти млієш
з огиди, що тебе якийсь там дід
торкне губами, а як я повинен
"холопом Стьопкою" себе взивати
та руки цілувати, як невільник,
то се нічого?О к с а н а
Боже мій... Степане!
Хто ж каже, що нічого?С т е п а н
Отже, бачиш...
Та що я тут розвожуся? Там дяк
мене чекає. То скажи, Оксано,
ти вийдеш?О к с а н а
Я не знаю...
М а т и
(виходить з кімнати)Вийди, доню,
голубонько! І я тебе прошу!
Не дай мені старій на очі бачить
Степанової згуби!Г а н н а
Ой сестричко!
Якби ти знала, що за лютий дід
отой боярин!.. Я тебе благаю!
Сестриченько! Не загуби ж ти нас!
(Ридаючи кидається до Оксани.)О к с а н а
(до Ганни холодно, якось надміру.)Я вийду. Дай мені московське вбрання.
(Ганна кидається до скрині.)
А ви, матусю, наготуйте меду.
Іди, Степане, бав тим часом гості.Степан, похиливши голову, виходить. Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови кораблика.
Далі
Подається за виданням: Леся Українка. Поезія. Драматичні твори. Київ, в-во НАУКОВА ДУМКА, 1999 р.
