Листи "Волині"

 У квiтнi 1943 р. в село Бiлашiв з Мiзоча зайшли шiсть полiцаїв-полякiв, якi служили в гiтлерiвцiв. Прийшли вони до Арсена Нестерчука, який тримав чималу пасiку, i погрожуючи вбивством, вимагали нагодувати їх i дати меду. Попоївши, набрали меду, повертаючись до Мiзоча, зустрiли жителя цього села Софрона Семеновича Нестерчука 1920 р.н. й почали вимагати в нього документи, яких при ньому не було. Наказали йому вести їх додому. Проживав вiн на околицi села. Переходячи через рiв, вони вбили Софрона без жодних на те причин, а самi поспiхом вiдправилися до Мiзоча.

У травнi 1943 р. пiдроздiл власiвцiв, який базувався в Мiзочi, прибув у село Бiлашiв з метою пограбування. На околицi села побачили, що троє хлопцiв, якi не встигли сховатися, намагалися вiд них утекти, власiвцi вiдкрили по них вогонь i всiх трьох убили. Це були Артем Максимович Хурс - 1923 р.н., Iван Юхимович Грицюк - 1925 р.н. i Роман Iванович Довгаль - 1925 р.н.

У липнi 1943 р. нiмцi з угорцями, якi поверталися iз с.Стара Мощаниця до Мiзоча через с.Бiлашiв, були обстрiлянi невеликим пiдроздiлом УПА. Вони, утiкаючи через Бiлашiв, пiдпалювали будинки. Зловили жителя села Романа Довгаля i його сина Петра 1927 р.н. i обох розстрiляли. Мiж с.Бiлашiв i Мiзочем знаходився хутiр з двома господарствами, якi вони пiдпалили. Там була жiнка Панасiя Довгаль з маленьким дитям, яких вони вбили й кинули в палаючий будинок.

У березнi 1944 р. пiдроздiл бiльшовицької партизанки переходив через село Бiлашiв, грабував все, що потрапляло їм до рук. Одного чоловiка вже похилого вiку Мусiя Нестерука вбили на його подвiр'ї, а п'ятьох iнших (Миколу Григоровича Борисова - 1914 р.н., Улiяна Петровича Омельчука, Василя Гнатовича Омельчука - 1927 р.н., Михайла Яковича Грицюка, Олександра Яковича Грицюка) забрали з собою i в Дубенському районi на хуторi села Княгинин по-звiрячому закатували. Проходячи по дорозi, яка вела до Дубенського району, недалеко вiд лiсу стояла одна хата, у якiй вони застали матiр з 12-рiчним сином. Обох вони вбили.

У травнi 1944 р. пiд час проведення енкаведистами акцiї в с.Бiлашiв i в лiсi, який прилягав до села, вони впiймали жителiв Бiлашева, що ховалися вiд служби в радянськiй армiї, аби не попасти на фронт: Харитона Омельчука та його сина Павла - 1927 р.н., Макара Грицюка, Iвана Дем'яновича Грицюка, Матвiя Микитовича Жемгу, Солов'я Семеновича Бiдюка, а Мусiя Степановича Демчука вбили на своєму подвiр'ї.

Сергiй ОХРИМЧУК, с.Мiзоч.

  У вереснi 1943 р. польська полiцiя на чолi з Матейком (поляк - голова мiської ради) арештувала у селi Лев'ятин Олександра Залевського, 1914 р.н., Миколу Романенка 1922 р.н., у с.Опарипсах - Iвана Зробка 1900 р.н., Степана Зробка 1905 р.н., Сергiя Беднарського 1912 р.н., Степана Волянюка 1910 р.н. Усiх їх розстрiляли на околицi Радивилова. Мешканцi села вночi їх викрали й поховали у братськiй могилi на цвинтарi в Опарипсах.

Пiд час облави Андрiй Беднарський 1908 р.н. i Петро Мазуркевич 1921 р.н. тiкали полями в бiк лiсу. Пробiгши з кiлометр, Андрiй повернув до села, i тут його чекали полiцаї, не давши йому добiгти метрiв 200 до будинкiв. Андрiя скосили з кулемета (цей момент я бачив особисто). За Петром вони поїхали легковою машиною навздогiн. Коли вони до нього наблизились, вiн вистрiлив по них з нагана i показав їм гранату. Оскiльки поля були зоранi, полiцаї машиною їхати не могли, то Петро добiг до лiсу i врятувався. Зараз Петро пiсля 10 рокiв перебування на засланнi в Магаданi мешкає в Черкасах.

Григорiй ВОВК, м.Рiвне.

  На звернення редакцiї вашого часопису, Громадського Комiтету iз вшанування пам'ятi загиблих мирних жителiв українських сiл вiд рук польсько-фашистсько-бiльшовицьких бандитiв готовий засвiдчити наступне:

Волинська трагедiя була спричинена нiмецько-бiльшовицькими окупантами  пiдлими, ганебними методами, що випливає з "дiянь" бандитiв М.Кузнецова, Д.Медвєдєва та людей з нечистою совiстю т.зв. ковпакiвцiв, якi допомогли полякам вчинити безлiч масакр, таких як Малинська трагедiя, трагедiя сiл Тайкури, Ремель, виконавцiв яких нинi чимало живе в Рiвному. Вони вiдомi, отримують солiднi пенсiї.

Повторюю: т.зв. ковпакiвцi до Малинської трагедiї були причетнi БЕЗПОСЕРЕДНЬО! Є свiдки!

Тепер щодо подiй того часу. Менi в 1943 роцi було 9 рокiв. Пишу про те, що пам'ятаю:

Травень 1943 р. Поляками-шуцманами з Уланської Долi - польської колонiї пiд Торговицею - було вбито подружжя вчителiв: Євгена i Галину Равлюкiв та їхнього 4-рiчного сина Едика. Учителька була полька i вбита за те, що говорила українською мовою i вивiсила портрет Тараса Шевченка.

Того ж дня цi шуцмани на двох пiдводах пiд'їхали до села Завалля, де хотiли вбити вчителя тiєї ж школи Володимира Квашука. Вдома не застали. Запевняли: "Бендзiм стшеляць iржноць українцув пєрдольоних". Це були поляки з Уланської Долi: Гурняк, Долiнський, Цєсляк, Котович, Купиловський. Тодi ж до них пристали поляки, якi проживали в с.Завалля: Кулаковський i Єднось. Поїхали в бiк своєї "пляцувки" - Холодної Долини.

Червень 1943 р. Тi ж самi шуцмани в бiльшiй кiлькостi пiсля обiду напали на село Завалля. Люди встигли повтiкати. Кулаковський ходив i показував: "Тего бiць, тего нє". Поранили Василя Квашука, який працював у полi, уже поранений встиг втекти до лiсу. З награбованими продуктами на трьох пiдводах поїхали в напрямку Холодної Долини.

21 червня 1943 р. Поляки з Холодної Долини й нiмцi з боку села Надчини, супроводжуванi мiсцевим есесiвцем Гережуном, двома колонами повели наступ на с.Завалля, здiйнявши стрiлянину. Люди, попередженi упiвцями, встигли втекти до лiсу i в поле. Нiмцi прочiсували околицi лiсу, поля, палили село й займалися грабунком. Було спалено 8 садиб i забрано 6 корiв, яких повантажили на автомашини. Пiд вечiр, коли наїзники поїхали, люди встигли загасити 4 будiвлi. Пiсля цiєї масакри до самої зими в хатах нiхто не ночував, навiдувались таємно. Бiженцiв було дуже багато в Боремецькому лiсi, бо таке поляки вчиняли кожного дня, нападаючи на навколишнi села.

18 вересня 1943 р. Поляки з Холодної Долини напали на с.Завалля. Застали в хатi тiльки одну жительку села - Ганну Башук, яку поранили. Люди були по криївках i в лiсi.

Жовтень 1943 р. Поляки з Холодної Долини двiчi нападали на с.Боремець. Були вбитi, задушенi жителi села, не пам'ятаю скiльки.

Листопад - грудень 1943 р. Поляки, користуючись нiмецькою пiдтримкою i прямою пiдтримкою совiтських партизанiв, активiзували свої масакри. Вони не чiпали тих сiл, де були хоч малi боївки, а нападали на беззбройне населення хуторiв i сiл. Двiчi нападали на с.Ярославичi разом з нiмцями, було вбито багато жителiв i спалено багато будiвель.

10 листопада 1943 р. Поляки з Холодної Долини вчинили напад на с.П'яне (нинi Радянське). Люди були у храмi на богослужiннi, встигли розбiгтися. Були вбитi й пораненi. Поляки спалили церкву, декiлька будiвель i з награбованим майном поїхали пiдводами в бiк Холодної Долини.

Серпень 1943 р. Поляки з Холодної Долини напали на с.Свищiв й запалили декiлька хат. Жителi встигли втекти до лiсу, застереженi вартою.

Грудень 1943 р. Поляки i власiвцi з Луцького гарнiзону на чолi з осадником Станєвичем пiд командою есесiвцiв i при пiдтримцi авiацiї напали на с.Свищiв, бомбили, спалили половину села, було вбито багато жителiв села i двох поранено. Пiсля цiєї масакри наїзникiв за селом чекали пiдводи, взятi в селi Княгиненок, щоб пiдвезти їх до шосе, де їх чекали автомашини. "Вот мы и прогулялись, поджарили хахлов и заработали в немцев по башрыку денег", - говорили власiвцi, сiдаючи на пiдводу.

У кiнцi грудня 1943 р. i на початку сiчня 1944 р. медведiвцi, переодягнувшись у воякiв УПА, ночами безчинствували по селах, iдучи на пiвдень Рiвненщини, допомагаючи полякам з Холодної Долини чинити розбiйнi напади. Дiйшовши до Iкви та Стиру, медведiвцi не змогли переправитися на правий берег, бо їм не давали це зробити вояки УПА, спаливши всi мости й пороми. Осiвши в с.Бережок пiд Торговицею, совiтськi партизани разом з поляками з Холодної Долини безчинствували по навколишнiх селах бiльше половини мiсяця.

На початку лютого 1944 р. 15 медведiвцiв, переодягнених пiд воякiв УПА, наткнулись у кiнцi с.Завалля на передовий кiнний загiн регулярної совiтської армiї i вступили з ним у бiй. Був убитий один червоноармiєць i два пораненi. Переслiдуванi кiннотниками медведiвцi дременули до Бережка, а за ними погналися совiтськi кiннотники. Побачивши "своїх", медведiвцi здалися їм.

Ось така була зустрiч партизанiв-медведiвцiв з фронтовиками регулярної армiї! Це я пам'ятаю добре: у якiй хатi поклали поранених i де був похований червоноармiєць, убитий медведiвцями. Чи ж так показували цю зустрiч у кiнофiльмi?

Василь КВАША, с.Свищiв.

  Прочитала у "Волинi" "Хронiку Волинської трагедiї" i хочу вiд себе додати кiлька фактiв. У 1943 р. польськi полiцаї в с.Жадкiвка вбили 18-рiчного Iвана Гнесюка, а в с.Новий Корець польськi полiцаї спалили двi хати, живими кинули у вогонь господаря Ярмолюка i 16-лiтнього сусiдського хлопця Олексiя Богуша.

У сiчнi 1943 р. польськi полiцаї вскочили в с.Новий Корець, зловили двох хлопцiв - Якова Грабовського та Цимбалюка i страшно їх замордували. Восени 1943 р. нiмцi з поляками оточили с.Бабин (Калинiвка), забрали 13 молодих чоловiкiв i 8 дiвчат. Хлопцiв замордували, а дiвчат вивезли в Рiвне до в'язницi. Мене в 1943 р. забрали у м.Корець, привели до полiцiї. Кiлька полiцаїв були моїми однокласниками, якi мене добре знали. На моє щастя, в полiцiї був єдиний українець-перекладач - Дмитро Завiрюха, який мене i врятував: вивiв з полiцiї, а сам став у дверях i нiкого з полiцаїв не випустив, доки я не добiгла до мосту.

Ще й зараз менi ввижаються перекошенi люттю польськi фiзiономiї вiд того, що жертва вислизнула з їхнiх рук.

Устина БУХАЛ, с.Новий Корець.