До 95-рiччя вiд дня народження  Тараса Бульби-Боровця

  СИН ЗЕМЛI ПОЛIСЬКОЇ

Ой, не журися, рiдная мати -

Ще нам не кiнець -

За рiдну волю кличе до бою

Бульба-Боровець.

С.Кандиба.

Пiсня про УПА - "Полiська Сiч"

СТАНОВЛЕННЯ ПАТРIОТА

Коли 9 березня 1908 року в багатодiтнiй родинi Дмитра Юлiановича Боровця, яка проживала в селi Бистричi пiд Березним, що на Рiвненщинi, народився син, на сiмейнiй радi було одностайно вирiшено - дати йому iм'я Тараса. Адже хлопчик прийшов на свiт саме в день народження великого пророка України - Тараса Шевченка. Даючи синовi це iм'я, батьки прагнули, щоб їх син пiшов тим же шляхом, яким iшов Шевченко - шляхом боротьби за свободу, незалежнiсть, самостiйнiсть України, вони прагнули, щоб хлопець мав перед собою прекрасний i гiдний iдеал у своєму життi - життя Великого Кобзаря.

I хлопчик з раннiх рокiв своїх пiзнав i полюбив назавжди поезiю Шевченка, сприйняв її усiм своїм серцем.  

Як найдорожчий скарб малий Тарас оберiгав пошарпану книжку, що була зачитана до дiрок, не мала вже нi обкладинки, нi назви, нi автора, яку подарував йому колишнiй вояк армiї Української Народної Республiки, - "Кобзар".

Через багато рокiв Боровець згадував: "... у кожному рядку "Кобзаря" я бачив самого себе та всiх моїх найближчих людей. Я бачив, як тi самi ляхи та москалi i тепер роблять лихо з нами. I то всюди - де не подивись: у кар'єрi, у конторi, у селi, у мiстi i навiть у церквi. Всюди вони зневажають мою рiдну мову, знущаються з наших людей i тримають у своїх руках нашу кривавицю.

...Таким чином, я зробився свiдомим українцем, тобто, я твердо вiдчув свою приналежнiсть до української нацiї".

I цi слова Боровець мав усi пiдстави сказати. У цьому переконує його нелегкий життєвий шлях.

Ще десятирiчним сiльським хлопчиком пройнявся вiн iдеалами Четвертого Унiверсалу Української Народної Республiки, який урочисто проголошував: "Вiднинi Українська Народна Республiка стає самостiйною, нi вiд кого незалежною, вiльною, суверенною Державою Українського Народу".

Ставши каменетесом, вiн вiв серед робiтникiв велику громадську та революцiйно-полiтичну роботу.

Проживаючи в рахованих кiлометрах вiд радянсько-польського кордону, як й iншi жителi Захiдної України, юнак прекрасно був поiнформований про страшний голодомор, який розв'язали бiльшовики в Українi: адже тисячi голодуючих, незважаючи на пострiли радянських прикордонникiв, нелегально переходили кордон у пошуках продуктiв.

Вiн, як i його земляки, спiлкувався з численними громадянами СССР. "Вони розповiдали..., що в СССР проводиться насильницька колективiзацiя, у людей вiдбирають худобу, землю та реманент - усе те, що недавно дала їм революцiя, що мiльйони голодують i вмирають, як мухи, по всiй Українi, що бiдних жертв нiкому й ховати, що люди їдять листя, траву, котiв, собак i не обходиться без людоїдства".

I вирiшив Тарас... "скочити" на Україну й побачити на власнi очi, що там дiється, бо втiкачi, менi здавалося, розповiдали неймовiрнi речi. Вiд 1932 року я не раз i не два переходив нелегально кордон. Пробивався у глибину України до Житомирщини, Києва та Харкова".

I на власнi очi вiн переконався, що втiкачi розповiдали святу правду про злодiяння комунiстiв у зв'язку з розв'язаною ними кампанiєю голодомору в Українi.

Вiн приносив з-за кордону зразки "хлiба", спеченого з дерев'яної кори, листя, просяної лупи, бурякiв тощо, якi разом з меморiалами направлялися до Лiги Нацiй (перша мiжнародна мiждержавна органiзацiя, створена з метою розвитку спiвробiтництва, досягнення миру й безпеки мiж народами на Паризькiй конференцiї 1919-1920 рр. - Г.Б.) у посольства та консульства iноземних країн. Проте свiт був глухим до трагедiї українцiв...

Т.Боровець взимку 1932-1933 рр. створює Українське Нацiональне Вiдродження - пiдпiльну органiзацiю, яка ставила своїм основним завданням проводити культосвiтню роботу насамперед серед молодi. Цього вимагало саме життя: адже нацiональна свiдомiсть полiського населення була ще дуже низькою.

До речi, згодом на базi Українського Нацiонального Вiдродження народилася Українська Армiя. Вiн зi своїх власних коштiв фiнансував цю органiзацiю (головним чином видiляв кошти на придбання преси та лiтератури, яку неофiцiйно привозили на Полiсся зi Львова чи Луцька).

Гурій БУХАЛО,

кандидат історичних наук, професор.

Далі буде.