Перші уроки поезії - мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Пісень було стільки, як у баби Зуїхи, нашої землячки. І таких самих. Найбільший слід на душі - од маминої колискової "Ой, люлі-люлі, моя дитино". Шевченко над колискою - це не забувається. А співане тужно: "Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи" - хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з "Заповіту": "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте". Перші знаки нашої духовної аномалії, журба - як перше почуття немовляти в білому світі. Ще були - враження од дитинства. Гарного дитинства.

Шкільне навчання - вадило. Одне - чужомовне, а друге - дурне. Чим швидше забудеш школу, тим краще. В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли прийшла любов.

Інститутські роки - трудні. Перша публіцистика віршована - позви з історією. Захоплення РИЛЬСЬКИМ і Верганом. Ще чогось прагнув безтелесий дух. І знову ж - любов. Стужілий за справжньою (не донецькою) Україною, поїхав учителювати на Кіровоградщину, поблизу Гайворона. Там витеплів душею, звільнився від студентського схимництва. Армія - прискорила. Почувся мужчиною. Вірші, звичайно, майже не писалися, оскільки на плечах - погони. Але там прийшов до мене Бажан. Тоді ж - перші друковані вірші - 1959 рік.

Післяармійський час був уже часом поезії. Це була епоха Пастернака і - необачно велика любов до нього. Звільнився - тільки десь 1965-6 рр. Нині найбільше люблю Гете, Спідзінського, Рільке. Славні італійці (те, що знаю). Особливо - Унгаретті, Квазімодо.

Ще люблю "густу" прозу - Толстого, Хемінгуея, Стефаника, Пруста, Камю. Вабить - і дуже - Фолкнер.

З молодших сучасників найбільше ціную В.Голобородька. Потім - М.Вінграновського. І, звичайно, Л.Кисельова. Ненавиджу слово ''поезія". Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші.

І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина - це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а - робив би коло землі.

Ще зневажаю політиків. Щe - ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи!

Один з найкращих друзів - Сковорода.

Василь Стус