Переклад із американської поезії: Гільда Дулітл

Гільда Дулітл американська поетеса, засновниця імажинізму, відома під псевдонімом Г. Д.
Гільда Дулітл народилася 10 вересня 1886 року у Бетльхемі, що у Пенсильванії.
Освіту отримувала у приватних школах. Згодом вступила до коледжу Брин, але, не довчившись півтора року, покинула навчання. Наступні п’ять років вона провела вдома, читаючи грецьку і латинську літературу та займаючись поезією. У той час вона спілкувалася зі своїм сусідом Е.Паундом, котрий надихав її на заняття поезією. У 1908 році Паунд поїхав до Лондона. У 1911 році Гільда Дулітл вирушила за ним. Незабаром вони заручилися, але в 1913 році вона вийшла заміж за поета Р. Олдінгтона.
Разом з Олдінгтоном вона стала однією із основоположниць нового напряму у поезії.
Мета імажинізму полягала в тому, аби «...створювати поезію – тяжку і чисту, котра не була би неясною чи невизначеною… Концентрація – це сама суть поезії».
Життя з Олдінгтоном не склалося, і Гільда Дулітл відбуває до Греції разом із Брайхером. Далі - вони їдуть до Єгипту і вже потім оселяються у Швейцарії.
У 1925 році побачила світ перша книга поетеси «Вибрані поезії», що й дало їй високу репутацію та визнання. В книгу увійшли кілька поезій, що базувалися на елементах поезії Сафо.
Протягом наступних років Гільда Дулітл займалася перекладами, писала прозу і поезію, а також драматичні твори.
У 1933 році письменниця впадає у сильну депресію і лікується у самого Зіґмунда Фройда. Вона вчиться розуміти сни і акцептувати себе, що надалі стає причиною її розлучення з чоловіком.
Протягом другої світової війни Гільда Дулітл проживала у Лондоні, де вона написала три книги «Стіни не падають» (1944), «Подяка ангелові» (1845), «Цвітіння жезла» (1946).
Після війни вона повернулася до Швейцарії. Останній рік свого життя письменниця присвятила книзі «Єлена в Єгипті».
У 1960 році Гільда Дулітл була нагороджена медаллю Меріт у номінації «поезія», що вручається американською Академією Мистецтв.
Гільда Дулітл пішла з життя у 1961 році - у віці 75 років. Останнім її прихистком став Цюріх.

ОСТРОВИ

1.

Що острови для мене,
Що Греція,
Що Родос, Самос, Хіос,
Що Парос на захід обличчям,
Що Кріт?

Що Самотраки,
Повстаючи, мов кораблі,
Що Імброс, шматуючи хвилі
Своїми грудьми?

Що Наксос, Парос, Мілос
Що архіпелаг навкруг Люсії,
Що Кікладське
Біле намисто?

Що Греція –
Спарта, cтійка мов гора,
Фіви, Афіни,
Що Карінф?

Що Евбея
З її острівними фіалками,
Що Евбея, укрита травою,
Встелена рифленою мілиною,
Що Кріт?

Що острови для мене,
Що Греція?

2.

Що любов до землі може дати мені,
Що ти не можеш –
Що знають стрункі спартанці,
І вельможні чоловіки з Аттики?
Що Спарта і жінки її
Мають більше за це?

Що острови для мене
Якщо ти програв –
Що Наксос, Тінос, Андрос,
І Ділос – застібка
Білого намиста?

3.

Що любов до землі може дати мені
Що ти не можеш,
Що любов до боротьби може зломити в мені
Що ти не можеш?

Через Спарту вдираються в Афіни,
Фіви руйнують Спарту,
Все плине, наче вода,
Сіль, здіймаючись роз’їдає страх
І заспокоюється.

4.

«Що любов до землі дала тобі,
Що я не змогла?»

Я запитала у тірян,
Коли вони височіли на чорних кораблях,
Наповнених розкішними скарбами,
Я запитала у греків,
З білих кораблів,
І у греків з кораблів, чиї понтони
Лежали на мокрому піску, червоніючи
Численними ранами,
Я запитала у кмітливих тірян
І у величних греків -
«Що любов до землі дала тобі, що я не змогла?»
І мовили вони: «Спокій».

5.

Велич розвіюється,
Велич руйнується морем,
Сухою скелею,
Велич починається
З краху кораблів,
Край нашого берегу, смерть вичікує,
Здіймаючись до нас
із глибин.

Велич роздрібнюється;
Вітри шматують її беріг,
Здіймаючи зернистий пісок
Вгору до скель.

Велич розвіюється
Від островів
І від Греції.

6.

В саду моєму вітри поламали
Лілії розквітлі;
В саду моєму сіль
Згубила перші пелюстки
Ранніх нарцисів
І найперших гіацинтів,
І вже сіль в’їлася
Під листя білого гіацинту.
В саду моєму,
Навіть анемони злягли долі,
Поламані вітром геть.

7.

Що острови для мене
Якщо ти програв,
Що Парос для мене
Якщо ти відводиш очі,
Що Мілос,
Якщо ти страшишся величної,
Тривожної, жахливої, самотньої,
Сухої скелі?

Що Родос, Кріт,
Що Парос на захід обличчям,
Що білий Імброс?

Що острови для мене,
Коли ти вагаєшся,
Що Греція, коли ти відступаєш
Від жінки
І холодної величі пісні
І її щирої відданості?

THE ISLANDS

1

What are the islands to me,
what is Greece,
what is Rhodes, Samos, Chios,
what is Paros facing west,
what is Crete?

What is Samothrace,
rising like a ship,
what is Imbros rending the storm-waves
with its breast?

What is Naxos, Paros, Milos,
what the circle about Lycia,
what, the Cyclades'
white necklace?

What is Greece --
Sparta, rising like a rock,
Thebes, Athens,
what is Corinth?

What is Euboia with its island violets,
what is Euboia, spread with grass,
set with swift shoals,
what is Crete?

What are the islands to me,
what is Greece?

2.

What can love of land give to me
that you have not --
what do the tall Spartans know,
and gentler Attic folk?

What has Sparta and her women
more than this?

What are the islands to me
if you are lost --

What is Naxos, Tinos, Andros,
and Delos, the clasp of the white necklace?

3.

What can love of land give to me
that you have not,
what can love of strife break in me
that you have not?

Though Sparta enter Athens,
salt, rising to wreak terror
Thebes wrack Sparta,
each changes as water,
and fall back.

4.

"What has love of land given to you
that I have not?"

I have questioned Tyrians
where they sat
on the black ships,
weighted with rich stuffs,
I have asked the Greeks
from the white ships,
and Greeks from ships whose hulks
lay on the wet sand, scarlet
with great beaks.

I have asked bright Tyrians
and tall Greeks --
"what has love of land given you?"

5.

But beauty is set apart,
beauty is cast by the sea,
a barren rock,
beauty is set about
with wrecks of ships,
upon our coast, death keeps
the shallows -- death waits
clutching toward us
from the deeps.

Beauty is set apart;
the winds that slash its beach,
swirl the coarse sand
upward toward the rocks.

Beauty is set apart
from the islands
and from Greece.

6.

In my garden,
the winds have beaten
the ripe lilies;
in my garden, the salt
has wilted the first flakes
of young narcissus,
and the lesser hyacinth
and the salt has crept
under the leaves of the white hyacinth.

In my garden
even the wind-flowers lie flat,
broken by the wind at last.

7.

What are the islands to me
if you are lost,
what is Paros to me
if your eyes draw back,
what is Milos
if you take fright of beauty,
terrible, torturous, isolated,
a barren rock?

What is Rhodes, Crete,
what is Paros facing west,
what, white Imbros?

What are the islands to me
if you hesitate,
what is Greece if you draw back
from the terror
and cold splendor of song
and its bleak sacrifice?