Роберт Фрост

СТОЯЧИ СНІЖНОГО ВЕЧОРА БIЛЯ ГАЮ
Той, чий цей ліс, не підстеріг,
Як я тут став, він певне міг
Отам, в селі, лягти вже спати.
А хащу повнить тихий сніг.
В мого сивенького лошати
Єдина думка: чом ставати
Там, де дерева й мерзлий став,
I де поблизу ані хати?
Кінь головою похитав,
Дзеленькнув дзвоник і пропав.
I тільки чутно в цілім краї,
Як м'яко вітер в сніг упав.
Глибокий, любий, темний гаю,
Мені вже час, я бути маю,
I путь лежить мені без краю,
I путь лежить мені без краю...

БУВАЙ!

Поза пусткою світу
Шлях тепер мій проліг,
Та мої черевики
Вже не муляють ніг.
Славних друзів у місті
По собі я лишаю,
Хай вип'ють добряче
I спати лягають.
Не думай, що в морок
Назовні я йду,
Як Єва й Адам,
Згрішивши в саду.
Це байка, забудьмо,
Бо звідси мене
Ніхто і ніщо
Туди не жене.
Здається, я пісню
Збагнув, і ти знай,
Що я вирушу геть,
Як козак за Дунай.
Я вернуся, як буде
Там гірш, ніж тепер,
І скажу, що я взнав
З того, що я вмер.

ВКАЗIВКА

Облишмо все теперішнє, нестерпне.
Вернімось в час, що втратою подробиць
Роз'їдений, обпалений, обтятий,
Як статуя на цвинтарі в негоду.
Там хата, що давно уже не хата
На хуторі, що вже давно не хутір
Містечка, що давно вже не містечко.
Туди є шлях, дозволь лише вказати
Його тому, хто в серці і на думці
Має одне: аби ти заблукав там, -
Єдиний шлях, на каменярню схожий:
Нічим вже не приховані коліна
Міста колишнього - монолітні скелі.
В книжках про це написано таке:
На схід південний тут, окрім фургонних колій
Проорані по каменю борозни
Жахливим різьбленням льодовика,
Що вперся п'ятами в Північний полюс.
То ж не зважай, що холодом зустріне
Він тебе - просто лігвище у нього
Із цього боку на горі Пантері,
І не зважай коли одне за одним,
Із кожної з дірок льохових стежать
Так пильно парами очей старі барила.
А щодо лісу, що за спиною у тебе
Збентежено зашелепоче листям, -
Даруй йому, що взяти з шалапута,
Бо де ж він був - й не двадцять років тому?
Він надто задається, що затінив
Старі ці яблуні, подзьобані пташками.
Послухай, заспівай-но краще пісню
Про те, як шлях цей шляхом був додому
З робіт для когось, хто ще, може, й зараз
Попереду іде чи возом їде.
Вершина мандрів -ця найвища точка
Місцевості, де два великих поля
Одне в одне вливалися… Немає
Вже й жодного.
Якщо ж ти заблукав
Настільки, щоб знайти себе нарешті,
Втягни нагору шлях, що був позаду,
Наче драбину. Почепи табличку
"ЗАЧИНЕНО" для всіх, окрім мене.
Ось ти нарешті вдома. Простір поля
Не ширший за намулину від збруї.
Але ось тут - дитяча халабуда,
I під ялиною - дрізки від мисочок. -
Це речі з іграшкової хатинки.
Оплач-но речі ці, що ми їм так раділи
I хату, що давно уже не хата,
Лише в кущах бузку провалля в льох,
I те зника, як ямочка на тісті.
Це був твій справжній дім, не іграшковий.
Але твоє призначення і доля -
Потік, з якого ти носив до хати воду,
Холодну й чисту, наче з джерела,
Глибокий - що його не скаламутиш
(О скільки є струмків бурхливих в повінь,
Що влітку стануть тванню на кущах).
Я в хованці під ялівцевим віттям
Колись давно сховав бокал побитий
Без ніжки - осьде він - Ґрааль святий, -
Він зачарований - чужі його не знайдуть,
Ті, що немає їм спасіння, як
Казав Єванґеліст Марко: їм не дано
(А я його поцупив - із дитинства).
Ось джерело твоє, і ось твоя вода.
Пий.
Не соромся.
Стань суцільним знову.